Сивий дідусь на лавці біля хати
Кладе у самокрутку тютюнець…
Скільки йому прийдеться ще чекати,
Коли життєвий надійде кінець.
Та дід пускає в вуса хмару диму
І кажанів збиває на льоту.
Тримає купину неопалиму,
Неначе птицю злапав золоту.
Такі діди відрахували роки,
Тепер живуть, як доля їм велить…
У правнуках згубили власний спокій,
І зрозуміли, що життя – це мить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760397
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.11.2017
автор: Віталій Назарук