Гуде довкруж і падають солдати,
Своєю кров'ю росять ковилу.
Ідуть роки, міняють лише дати,
На сході й досі... виразка в тилу.
І знов хрести, хрести і домовини,
У очі хлопці дивляться смертям.
Щодня в надії, моляться дружини,
Й несе війна дарунки матерям.
Очей нема ж бо… сплаканії очі,
Війна на сході косить, як жнива.
Які ж вони безсонні, довгі ночі,
Та віра... син живий іще жива.
Ламають зайди знов через коліно,
А ти ж нещасна лише підвелась.
Яка ж лиха ця доля...Україно!
Тебе й жінок твоїх, переплелась.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760431
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.11.2017
автор: Миколай Волиняк