Кохатись з Медеєю на руні золотому
Не маючи страху не знаючи втоми
Лиш пристрасть жагуча як лезо меча
Лиш стишений шепіт і мармур плеча
І родимки - зорі на смаглому тілі
І рухи відверті глибокі як хвилі
Ясоне - Ясоне немудрий і смілий
Потрапив у сіті - у гру чужих цілей
І поки Медею ти стелиш травою
Боги насміхаються над тобою
Та Зевс-вседержитель готує пастку
В яку ти приречений будеш упасти
А доти хай квітнуть садами оливи
Афіни і Дельфи Корінфи і Фіви
А доти радій бо ще можеш любити
Кохати жадати й не бути убитим
Але не барися - поквапся і смійся
Бо потім не буде вже вільного місця
Ні для веселощів ні для спокою
За подвиг заплатиш ти головою
Похований будеш своїм кораблем
Пожертий вітрами піском та дощем
Ти будеш лежати - кістяк безіменний
Забутий занедбаний і непрощенний
* В ОБРАМЛЕННІ ВІРША ВИКОРИСТАНЕ ПОЛОТНО Віки Суровцевої .
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760514
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.11.2017
автор: Той,що воює з вітряками