Безвиході нема! Є тільки страх...
Мандрівка має сенс, співмірний Богу!
Лиш знають журавлі маршрут-дорогу,
де оживають вежі вогняні...
Безвиході нема! Є болю тінь...
Обличчям повернись до неї - зникне!
От тільки чи душа замовкне, звикне
втішатися, мов той жебрак, малим...
Її нема! То ж не залишся тут,-
при дверях, що зачинені (не твої!)...
Зірви зі стін тривожні сни де Гойї!
Хай жовтень змиє з них ворожі фарби-бруд...
Де вежі вогняні... Ось там наш шлях!
Занадто вже мала в руках синиця...
Та й пісня журавлина досі сниться,
вкарбована геномом у віках.
14.11.2017р.
"Сон розуму породжує чудовиська" - офорт іспанського художника Франциска де Гойї.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760528
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.11.2017
автор: Іванюк Ірина