Наше життя не йде - воно летить,
У ті краї далекі – невідомі.
Життя земне здається людям – мить,
Хоча сліди лишаються вагомі.
Відбиток пальців – доленька людська,
У кожної свій власний візерунок.
І скільки б нашу долю хтось гортав,
Лише один у неї порятунок.
Наш мозок при житті карбує все,
І розкладає на свої полиці…
Життя летить і у собі несе
Надбання всі до власної світлиці.
Як долі перетворяться в музей
І хтось почне читати наші долі…
Побачать всю різницю у людей,
Життєві радощі і безкінечні болі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760533
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.11.2017
автор: Віталій Назарук