Мов ластівка в турботливих долонях,
Серед зими, як ніжності ковток,
Далеко від очей, в снігу на полі
Пустив коріння ледь живий росток.
Його безжальні руки погубили -
Зірвали і жбурнули у куток.
Ні крапельки цю казку не любили.
Аж ось упав останній пелюсток.
Він не загинув, хоч і був повинен...
Тремтів у холод і від зливи змок.
Здавалось, що вже сонця не зустріне,
Та ще покаже стежку до зірок.
Ти підібрав тоді листочки кволі,
Беззахисні - холола в жилах кров.
І ось через роки, в твоїх долонях
Розквітла знов відроджена любов.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760638
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.11.2017
автор: Марія Попова