Хрестиком доля мені вишиває на п`яльцях
Чорним, червоним і синім мої рушники.
Нитку тоненьку життя у натруджених пальцях,
Мабуть буває не просто і їй протягти.
Рівно лягати малюнок ніяк не бажає,
Плутає нитка і вузликів рясно на нім...
Ох вже ця доля... Зі мною, як з мишкою грає,
То обпече, то в купЕлі скупа крижанім.
Я наче древній Сізіф піднімаю під гору
Знову і знову каміння обставин важке.
Доля уперта скупиться для мене на фору,
Розчарування мені підливає гірке...
Та я тримаюсь! Здаватись?! Та ні ще зарано.
Знову кочу до вершини я ношу тяжку.
Стане рубцем у душі довгогояча рана,
Зблисне удача в поразках моїх ланцюжку.
Бо я терпляча, на щастя іще почекаю!
Знаю веселка всміхнеться не раз ще мені.
Мрію свою за хвоста неодмінно спіймаю,
Прийдуть ще в дім мій наповнені радістю дні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761083
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.11.2017
автор: Наталка Долинська