Твоє таке зів'яле " я кохаю",
немов осіннє листя під ногами:
вже не живе, заметене снігами
його тепло останнє. Повертаю
тобі таке ж штамповане. Зірвалось
за звичкою, звучить, немов порожні
новини про погоду подорожнім.
І що тут вдієш? Це життя. Так сталось.
Так склалося, що зовсім непомітні
ні зачіска, ні очі, ні бажання...
І наче мука стали всі прохання
озвучені вже вкотре. Як гранітні
важкезні плити, давлять на легені
і викликають тексту понад міри.
Запаси всі надії та довіри
вже помістити можна навіть в жмені.
Ту жменю обережно я ховаю.
Надія ж є на кольорові будні.
Хоча... "кохаю" наче вітер в грудні,
від нього ще сильніше замерзаю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761255
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.11.2017
автор: Юлія Сніжна