Простягнута рука,
Візьму її в долоні,
В ній радість чи журба,
Слід пелюсток червоних …
Тендітна і легка,
Мов пташка та рука,
Ти лиш не налякай,
Ти грубо не хапай …
Як треба, зупинися на півслові,
Картини чорно-білі з’їдають кольорові …
Її рука – то дружній поцілунок,
І ніжна, і легка, вона ще і малюнок …
Така рука – назавжди. Це дарунок.
Вона із почуттів, емоцій візерунок …
Образиш, обпече вогнем, немов жарина,
Рука – це лиш рука, за нею є людина …
Емоції вогню і теплі, і гарячі,
Не бачать душі їх німі, глухі, незрячі.
Ну то летіть, немає на вас часу.
З не справжнього не зроблю я душі прикрасу …
А ті що справжні мові рук радіють,
Тримаються за них і так п’яніють,
І наче диригент в оркестрі
Твоя рука, кохана – мій маестро!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761264
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.11.2017
автор: Дружня рука