Вона мені тихенько говорила
Як довго-довго вже лежить в лікарні.
Про те, що всі надії стали марні,
І як журба у гості прилетіла…
Вона не нила, слабко посміхалась.
Ми згадували, що давно минуло,
Я ж розуміла - стрімголов тонуло
Її здоров’я в болі що лишалась.
Ми говорили про якісь дрібниці
В яких по суті все життя минає
І від яких все ж кожен потерпає,
А в результаті все оте – дрібниці…
Ми говорили… в мене ж дивна думка
Наче маяк червоним миготіла…
Невже я щось найкраще пропустила
Серед свого життєвого малюнка?
Невже в погоні за далеким щастям
Я свою радість тугою змінила?
І спокій свій у морі сліз втопила,
Зробивши біль душі своїм причастям?
Промчала щось важливеє для себе,
Неслася швидко майже без зупину!..
А моє щастя вже кричало в спину:
«Поглянь!! Я ж тут!! Залишене для тебе!!..»
Як дивно… вона тихо говорила
Як довго-довго вже лежить в лікарні.
Про те, що всі надії стали марні,
І як журба у гості прилетіла…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761325
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.11.2017
автор: Вікторія Скуратовська-Кравченко