Стілець без спинки, просто крісло, цілий трон,
Куди ж мені Таку Тебе тут посадити?
Як повернути до такої кількості яскравих й не дуже вікон,
І як тебе освітлену таку потім так само просто й відверто любити …
Сіла на перший, крутишся, незручно,
Вдаєш, що дивишся нахмурено очима …
Тепер міняємось, ти вже смієшся гучно,
Та якось тьмяно наче в тебе за плечима …
Ну що ж, іду у сховок і несу тронище,
В цілому світі не буває вище,
Та ти зі сміхом злізла з того постаменту,
І сіла поруч … серед реманенту.
З тобою поруч – це для мене трон,
Чи можу біля Вас я сісти,
Дивлюсь, захоплююсь, і вражений мовчу,
А вікна – очі, що навколо, хочуть розповісти …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761414
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.11.2017
автор: Дружня рука