Я не люблю, коли вмирають люди

Я  не  люблю,  коли  вмирають  люди.
Я  не  люблю!  Та  лиш  Життю  дарма.
Хто  я  така,  щоб  заявляти  грубо.
"Я  не  люблю"  -  примара  для  Буття.
Хай  смішно  це,  наївно,  по-дурному:
та  хочу,  щоб  жили  завжди  й  усі!
Щоб  було  місце  радості,  без  суму!
Щоб  разом  процвітати  на  Землі!
Реальність  же  -  зовсім  інакша:
метрична,  точна  і  крихка.
Сьогодні  ти  живеш,  по  комусь  плачеш,
а  завтра  -  вже  й  тебе  нема.
І  добре,  якщо  є  кому  згадати.
І  що  усе  прожито  не  дарма.
От  я  сиджу,  пишу  і  плачу...
Невже  це  й  є  саме  Життя?!..
Так,  це  моя  велика  слабкість.
Налякане  дівчисько  у  пітьмі.
А  завтра...  Завтра  буде  (?)  
все  інакше...
Життя  триває.
Отже,  треба  йти.

(Альона  Хомко,  2015  р.)

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761456
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.11.2017
автор: Альона Хомко