Вже пізня ніч,
Я йду і холодно мені,
Та ще не знаю,
на тілі , а чи на душі,
Можливо вплинули дощі,
вже йде зима,
тай настрою не маю..
Коли свою загадку відгадаю,
кросворд,що серце загадало,
коли стогнало,
можливо так,можливо ні,
себе картаю,
побачу,може я читаю,
ту книжку,
що не мав писати,
не можу знати,
Прийшов.
сиджу в вікні,
згадав,
коли тебе я ще кохав,
і що робив тоді не так,
цей крик,
це знак,
а може просто я привик?
не так,
не так це має бути,
усе,усе я мав забути,
не дихати,не цілувати,
коханою не називати,
не бути,
з тобою,
в ту нічку,
і погасити спогади..
як свічку.
Та я попікся
сильно серце плаче
тебе не зрікся
тим паче..
Падав дощ тоді так тихо,
не попрощалися тоді,ми розійшлись
я йшов і небо плакало мені
немов вже чуло крик душі,
з дощем я злився непомітно,
так квітнем,
пахнув день,
покинула мене тоді лишень,
любов.
Згадав усе,
та й холодно вже стало знов...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761610
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.11.2017
автор: NzR