Вона прийшла в моє життя
оранжевою іскрою
й застрягла усередині,
наче м'яч,
що не пролазить крізь обійми ребер.
Я називав її морем:
спокоєм,
штормом;
берегом
до якого завжди міг пришвартуватись,
бо для цього достатньо було
встромити руку поміж ребер.
Ти знаєш,
як убивче пахне морське каміння?
Чув коли-небудь
як хвиля відступає з берега
й знову поринає у свої глибини?
Так звучав її голос усередині,
навіть коли там було пусто.
Ех, знаєш,
як убивче пахне морське каміння,
яким Одеські пляжі
нівечать дружбу
аж до спітнілих метаморфоз
сліпого задоволення
під зірковим небом?
Опівночі
я дістаю ножа,
розрізаю грудну клітину
й дістаю криваве каміння.
Ним я збудую наш дім,
де завжди горітиме
яскравий
оранжевий
вогонь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761666
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.11.2017
автор: Лажневський