Три дні Андрійко – учень другого класу, не ходив до школи. Олеся, яка сиділа з ним від перших днів навчання в школі за однією партою, сумувала за хлопцем. Вона звикла ділитися з ним різними новинами, слухати його розповіді. Дівчинці легко працювалося на уроці з Андрійком у парі, коли вчителька давала таке завдання учням. Діти чесно ділили між собою обов’язки, які були покладені на чергових: якщо Андрій витирав дошку, то Олеся збирала учнівські зошити під кінець уроку й клала їх учительці на стіл або навпаки. І тут на тобі – хлопець захворів на ангіну. Сумно Олесі було без Андрія. Вирішила вона провідати друга.
Після школи зайшла до продуктового магазину й за гроші, які їй мама дала на підкорм у шкільній їдальні, купила Андрійкові апельсин. Вона пам’ятала, як вчителька розповідала на уроці ЯДС про те, що в цитрусових, до яких належать і апельсин, міститься вітамін С, запаси якого треба поповнювати в організмі якомога частіше, й особливо тоді, коли хворієш на простудну чи вірусну хворобу. Через двадцять хвилин Олеся з апельсином уже стояла під ворітьми Андрійкового будинку, за сітчастою огорожею якого перед фасадом сидів великий кудлатий чорний пес. Як тільки собака побачив Олесю, підбіг до неї, вишкірив зуби і злісно загавкав.
- Чого ти? – спитала вона. - Я ж не злодійка! Я подруга Андрійка, йду до нього в дім з добрими намірами!
Пес зміряв дівчинку своїми очима-ґудзиками з ніг до голови, покрутив хвостом, а тоді, повернувся до стіни дому, задер голову догори і двічі гавкнув. Андрійко почув гавкіт пса, виглянув з вікна і дуже зрадів, коли за воротами побачив Олесю. Він попросив маму завести однокласницю в дім.
Коли Олеся зайшла до кімнати Андрійка, то побачила, що він сидить за столом і щось малює на аркуші паперу.
- Привіт, друже! – мовила тихо.
- Привіт, Олесю! – відповів Андрійко й піднявся з крісла.
- Як почуваєшся?
- Два дні горло боліло, висока температура була, лежав у ліжку. Але сьогодні мені полегшало. Температура спала. То я вже енциклопедію про диких тварин трохи почитав. Зараз малюю.
- А що?
- Вже намалював дім, сад і квіти. Ще хочу маму й тата зобразити.
- Чому саме це захотів намалювати?
- Мама і тато – найдорожчі люди. Вони піклуються про мене. Дім – місце, де я живу з родиною. Сад дає кисень і смачні плоди, а квіти веселять душу.
- Думаю, все те, що ти намалював, є важливим не тільки для тебе, а й для кожної людини. Намалюй ще небо й сонце.
- Гаразд. Я люблю небо, воно нагадує про вічність.
- А сонце дає тепло. І не тільки нам, людям. Пригадуєш, на уроці ЯДС ми вчили, що сонце – це розжарена куля, яка дає енергію землі й усьому, що є на ній?
- Пам’ятаю. Намалюю й сонце.
- А я тобі апельсинку принесла, - згадала Олеся. – Вона схожа на сонце.
Дівчинка витягла з наплічника круглий жовтий плід і простягнула його Андрійкові.
- Дякую. Приємний сюрприз!
Зайшла мама. Вона принесла на підносі два порцелянових горнятка з трав’яним чаєм, малинове варення у вазочці та пиріжки на тарілці.
- Мийте руки, діти, й сідайте до столу! – мовила. – Пиріжки я сама пекла, сьогодні, вони начинені яблуками з нашого саду. І варення зроблене моїми руками з малинки, яку приніс із лісу Андрійків тато.
- Приємно пахне! – зауважила дівчинка.
Діти помили руки й почали з апетитом уплітати накладене. Коли Андрійкова мама прийшла забрати порожній посуд зі столу, вони подякували їй за турботу.
На прохання однокласника Олеся розповіла йому про події, які відбулися в школі під час його відсутності, назвала теми, які вчили на уроках української мови та математики. Дещо з нового пояснила хлопцеві.
- Не стомився? – спитала.
- Трохи є.
- Тоді більше не будемо гризти граніт науки. Приляж, Андрійку, а я тобі щось намалюю. Хочеш?
- Хочу, звісно. А що?
- Не скажу. Коли малюнок буде завершеним, покажу.
Олеся взялася до роботи. Андрій заплющив очі й уявляв собі те, що малює йому однокласниця. Апельсин? Пиріжки? Небо і сонце на ньому? Через хвилин десять дівчинка вручила хлопцеві аркуш з малюнком.
- Тепер можеш дивитися, - мовила.
Андрійко усміхнувся, коли побачив Олесину роботу. На папері були зображені хлопчик та дівчинка, які стоять на траві і тримаються за руки. Над ними – птахи. А над птахами – веселка.
- Ці діти - це ми? – запитав хлопець.
- Так.
- А чому над нами птахи?
- Бо я їх дуже люблю, вони милі – літають, співають, роблять корисні справи – лікують ліси та сади.
- А чому веселка?
- Бо вона з’являється після дощу і нагадує людям про те, що світ змінний, різнобарвний і радісний. А ще кажуть, що веселка – це рушник, вишитий самим Богом. Ну, я піду, а ти дивись, Андрійку, на цей малюнок й одужуй. Вчителька казала, що позитивні емоції сприяють цьому процесові.
- Дякую тобі, Олесю, за візит. Ти – справжня подруга. Передавай вітання однокласникам. І вчительці не забудь!
- Передам. А ти якнайшвидше приходь до школи. Без тебе сумно в класі…
- Після твого візиту сил у мене явно побільшало. Думаю, наступного тижня з’явлюся.
Олеся попрощалася з Андрійком, з його мамою, вийшла з будинку й попрямувала до брами. Пес уже не дивився на дівчинку підозріло й сердито, тихо лежав собі під ворітьми. Коли Олеся зачинила хвіртку, кинув їй услід своїх два веселих «гав». «Бувай!» - мовила дівчинка йому й попрямувала додому. Не йшла додому Олеся гостинцем, а летіла. Дівчині здавалося, що душа її, як ріка навесні, під час повені, вийшла з берегів, а жили так налились соком, як восени яблука в Андрійковому саду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761954
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.11.2017
автор: Крилата (Любов Пікас)