Мокро і сиро. Туманно. Такий листопад.
Вбралися бісером висохлі зонтики кропу.
Мало лишилось в природі красивих принад,
фазу останню завершив осінній листóпад.
Клени принишклі стоять нерухомо у сні,
листя опале прилипло до мокрої стежки –
не роздивлюся: орел мені випав, чи решка;
капають краплі із неба холодні й рясні.
Крок із порогу роблю в володіння дощу –
теплу оселю лишила, взяла парасолю.
Купол рожевий під сірим шатром розпущу,
буду і далі свою випробовувать долю.
Мій ти ровеснику перший в ряду до зими…
Сивий друзяко, обшарпаний мій листопаде…
Хоч парасолькою настрій довкіллю розрадим.
Вдарим в розпуття розтоптаними чобітьми.
Гей, припини свій нудний і плаксивий романс!
Реп почитай на даху, стрепенися мій друже.
Бач, онде вабить до себе глибока калюжа.
Може поміряєм? Хтозна, чи буде ще шанс.
23.11.2017
(Фото з інтернету)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761972
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.11.2017
автор: Галина_Литовченко