«...Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз
Заплачте разом, а не наодинці.
Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,
Що мали зватись гордо – українці...»
Ніна Виноградська
Мали люди оті працьовиті
Мозолясті, порепані руки.
І за що їм дістались у світі
Найстрашніші, від голоду, муки?
Від ярма здобули собі волю,
Та Кремлівська шалена навала,
Що народу паплюжила долю,
Вказівки, без ума, видавала!
Хазяїв у колгоспи загнали –
Господарства приватні згубили.
«Комітети» усім керували
І даремно вкладалися сили...
А тоді, у людей вимагали
У державні бездонні засіки,
Все, до зернятка, щоби здавали:
За непослух - заслання довіку!
І постала жахлива потвора
У дворах, ще недавно, веселих,
Геноциду і голодомору
У безжально задушених селах!
Потяглися удаль, за кордони,
Не якісь, невеликі обози –
Безкінечні зерна ешелони,
Залишаючи відчай і сльози.
Не було чого дати дитині,
Що хоч крихту очима молила...
Вимирали нещасні родини,
Бо котів і кору вже поїли!
І стояли холодними хати –
Весняного зелА не діждали.
Не було кому трупи ховати,
Бо й останні уже полягали.
То якої ще треба науки,
Щоб навіки це запам’ятати?
І простягнені жадібно руки,
Загребущії, повідбивати!
Поминальні свічки запаливши,
Пригадаємо злочин жахливий,
У скорботі чоло похиливши,
Обіцянки відкиньмо брехливі!
Бо погрозами і полюбовно
«Брат» у «митний союз» закликає.
Не забудьмо, що сир безкоштовно,
В мишоловці якраз і буває!
2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762296
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 25.11.2017
автор: Ніла Волкова