Сьогодні день скорбо́ти. В темну по́ру
у пам’ять мовчки свічку запалю́.
Числе́нних жертв того голодомо́ру
злічить не можна. З присмаком жалю́
горить свіча́. Поволі віск стіка́є
і застигає прямо на столі,
а туга з болем серця не лишають
за мій народ, що гинув у імлі.
В найбільшого імлі голодомору,
що „вождь народів“ підло влаштував.
Продовженням червоного терору
він в тридцять третім українцям став.
За сотні тисяч, склали що мільйони,
до строку що пішли у небуття.
Звіріли в тридцять другім продзагони…
За непоко́ру пла́та – все життя!
За те, що працювали не для слави
і вміли це робити краще всіх,
мільйони українців кат кривавий
прирік на смерть! Великих і малих…
Перед очима знову пу́хлі діти,
що просять кри́хту хліба у батьків,
а ті самі не знають, що робити,
їм голод розум теж опорожни́в…
Тим часом збіжжя в за́сіки ховали,
на кораблі грузили у порта́х,
щоб непокірні голоду пізна́ли,
щоб в їхніх душах поселився страх.
До волі вбити тягу щоб навіки,
і трударя́ прибрати із полів,
партійна шайка – Сталін, його кліка,
в Сибір, на плаху, гнали куркулів.
А світова спільно́та чом мовча́ла
і тихо їла український хліб?
Невже чекала нашого ще й са́ла,
як молотили український сніп?!.
Чому сиділи, як сіренькі миші,
мені незрозуміло й дотепе́р.
У Лігу націй чом у повній ти́ші
в наступний рік включили СРСР?!.
Горить свіча всю ніч, аж до світа́ння,
сльозами капає униз гарячий віск.
Щоб відповіді дать на ті пита́ння –
шукайте поряд вигоду і зиск!
25,26 листопада 2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762354
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 26.11.2017
автор: Олександр Мачула