Ти чуєш? Вони ось-ось...
Завмерлі горять цурпалки.
Чийсь погляд жадібно й палко
Торкнувся? - не довелось.
Услід знедолений дим
Вилизує сіре небо,
З"їдає, хоч і не треба,
Одвічне: звідки, куди?
В минуле, де на траві
Ще бавиться сонне хочу,
Допоки день проти ночі,
Ми жевріли, бо живі.
Вціловує спину мох,-
У оксамитних лаштунків
Смолисті тіні-малюнки,
То ми серед прірви вдвох.
Ти чуєш? Вітри гудуть
У демонів на підхваті
Багаття розклали кляті,
Примару будять руду.
Щоб хрумала нас, як хмиз?
Ми й так догорим, безсило.
Боги, що ми сотворили
Щоб кара дістала скрізь?
Чи предки клянуть з могили?
Не дим, а душі униз,
Угору?.. хмарами сліз,-
Прокляття заголосили.
25.09.17
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762356
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.11.2017
автор: Ліна Ланська