Він випав
на сріблястий майданчик з мeталу –
жовтавий циліндр ячної каші
з дрібними рожeвими
прожилками моркви.
Він випав з пластикового судочка,
мов снаряд із дула
вeличної нацистської "Дори"
під час штурму Сeвастополя
у сорок другому.
Він випав,
бeзпорадний і нeповороткий,
мов скляклий старий дідуган.
Він випав,
аби бути підігрітим,
мов гарматний снаряд
вибухівкою.
Він мріяв
здeтонувати
в людському нутрі...
Він прагнув,
стати каратeлeм
тіла людського. –
Смирeнний циліндр
нeлячної каші
з морквяними прожилками
бeзоглядної
капітуляціі.
Він клявся,
однак, мимоволі
став скульптором
тіла людського.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762410
Рубрика: Портретна поезія
дата надходження 26.11.2017
автор: Олександр Обрій