Ти помилився, Колумбе –
я не принцеса спецій, що перцю червоного полум'я
помсти боїться.
Не лікую безсоння кориці тонким ароматом.
Я із племені тих,
що з’являються й миттю зникають –
не означити і не пізнати їх суті глибинної,
я із групи летких речовин.
Вись крилом розрізати не боязко.
Не жахаються блискавок фенікси:
їх займання – загибель/відродження,
поєднання з початком кінця.
Дух свободи – у серці гарячому
і в польоту орлиного прагненні –
птах багряний долає всі труднощі,
та спадають вогненними мітками
пера долі.
Ти знайшов з двох одне ним загублене,
інше – в косах моїх опинилося.
Чи ж воно тобі виділось-снилося,
Коли Індії землі шукав.
Дві третини утратив, мандруючи.
В тютюнову залежність потрапив ти.
Мрій своїх не побачив утілення -
помилився, чи...................
феніксом став?
Я не спецій принцеса! Не Індія,
не кінцева мета твоїх пошуків,
але та,
що перо, в коси вплетене,
мореплавцю,
тобі віддає,
аби пару для злету отримав і
все ж знайшов – чого щиро хотів.
Тонни прянощів?
Прошу,
лети!
Помилки вже чекають за обрієм –
від утрати і болю палатиму.
На жертовний вогонь не вертайся цей,
бо не Індія –
з роду я феніксів,
ти ж, Колумбе,–
із інших світів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762418
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 26.11.2017
автор: Серафима Пант