Не шкодую я, ні, про народжені вірші.
Це ж безумством було б шкодувати про те,
Що родились вони у душі моїй грішнй...
Сьогодення - зима, у свій час, замете...
Відживе все, чим повниться серце весняне,
Залишаючи старість жорстоку... Та все ж
Є надія, що вірші - утіхою стануть,
У яких я літаю, не знаючи меж...
... Я порину у них, як в пожовклi світлини,
Де свята і буденність, і радість, і біль...
Де палає душа, мов червона калина...
Почуттів сьогоденних не вб*є заметіль.
Я подяку промовлю безсонням за рими,
Бо за римами тими - безцiнне життя!..
Може старість, хоч трохи, потішать у зими
Дні... куди навіть Небо не дасть вороття.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762446
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.11.2017
автор: Елена Марс