І коли наречеться листо́пад
розлучником душ,
І коли нам до завтра дожити
сумнівним здається –
Ані крик спересердя,
ні біг невтямки́, -
ані руш! –
Ні від себе
й до себе,
ніщо навкруги не озветься…
Тільки шорох падучого листя
в розкрите вікно,
Тільки скрипи пралітньої липи
та вітер у скроні –
Тільки образ дитячий
і пізнє твоє рамено,
І зів’ялого сонця
шорсткі,
але рідні долоні.
[i](Зі збірки [b]«Обрані Світлом»[/b]. – Львів:Сполом,2013).
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762448
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.11.2017
автор: Сіроманка