Босоніж небом... Падають зірки
На землю грішну. Збила їх ногами.
Полатала я віршами дірки,
І прірвою між нашими душами.
Босоніж знову. Тихо, тихо так.
Вишукую будиночок на небі.
Щоби тут жити. Розберу рюкзак
З речами, що найбільше мені треба.
Бо небо - це долівонька у рай.
Ось так я зазирала там щоночі.
Можливо... Не повернусь... Вибачай...
Я бачила сьогодні сон пророчий,
Що серденько... Кохать тебе не хоче...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762457
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.11.2017
автор: Відочка Вансель