Поглянь навкруг – розсипані сліди,
Немов пройшли по світу людолови.
Єднань братерських здичавілий дим
Загублено, як золоту підкову.
Нам вже не тісно в мушлі своїх снів.
На душу панцир – ні мечам, ні стрілам.
Все так, як треба, тим, хто на коні,
Що від жадоби зовсім знавісніли.
Туман і смог проймають до кісток
І розчиняють волю до знемоги.
І доки на престолі сам Фантом,
Нас відречуться янголи і боги.
Ковчег несе до вироку пучин,
Та течію ламають лиш воскреслі.
Скажи мені найбільшу із причин –
Чому не налягаємо на весла?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762540
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 27.11.2017
автор: stawitscky