Все минає й біль мене
По розколотих дорогах, як любов.
Щастя наше - озерце сумне.
Накриває з головою знов і знов.
Бо ідеально не буває.
А як так, то страшно від душі.
Смішно, але все колись минає,
Прийшло кохання, а потім йдуть дощі.
Те, що будується роками,
Те,що вічне, якщо твоє,
А як ні, ламаємо руками.
Як долею дано, то ніколи не мине.
Ось так і ми з тобою самі зруйнували.
Немає більше щастя, тільки біль.
Ми ж так раділи, так кохали...
А тепер лиш сни примарених надій.
Одна мить і немає більше нас.
Це так життєво робити помилки.
Летить любов, невпинний час,
А ми прощаємось із щастям із миті і в роки.
©С.А.О. листопад 2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762602
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.11.2017
автор: ©С.А.О