Коли не маєш куди назад відступати.
Коли ще крок назад і тебе будуть по частинам збирати.
Ти оступився і для всіх ти ніхто!
Довіру в борг вже не взяти!
Скільки можна себе так бездарно на всі ці дрібниці витрачати?
Через цих всіх «суддів з купленими дипломами» віру в себе втрачати.
Вони самі нічого в цьому житті не добившись пробують
тебе на саме дно увігнати..
Ну що ж чекайте відповіді я вже втомився мовчати..
Чаша переповниться і вже буде пізно тікати..
Кожен день стараєшся бути позитивним,
всім частинку себе подарувати,а взамін
отримуєш кучу «лайна»..і як після цього бути
спокійним і продовжувати посміхатись..?
Можливо хтось мені скаже формулу правильного життя?
Багато думає що знає,але навряд чи хтось захоче на себе
таку відповідальність взяти!
Набагато ж легше зі сторони тикати пальцем і всіх обмовляти..
Така позиція точно до добра не доведе!
Рано чи пізно совість свою частку в тебе таки забере!
Прийде вона не очікувано,ти навіть не встигнеш з болі закричати!
Коли совість почне твою свідомість на дрібні атоми розривати..
Але знаєте якби мені важко не було продовжуйте весь цей бруд в мене кидати.
Ваші злі язики дають мені наснагу не зупинятись!
Хто ні разу не падав,той не зможе навіть на одне коліно піднятись!
Я вже падав не один раз і все одно продовжую вставати!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762828
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.11.2017
автор: Romario_77