Я питаю себе, і тебе, і його:
Де ті межі, і де ті причали,
Що викрешують праведний з гніву вогонь,
У якому згорять яничари?
Де той вітер, що знає відвагу і честь,
Що одвік оберегом калині?
Адже сивий Дніпро вже у Лету тече_
Незворотно, болюче, неспинно.
Чи заковані в ланці солодких оман
Ми не смієм хребет розігнути?
Нас будити дарма, закликати дарма,
Ми уже научились не бути.
Чи несемо у душах – від шахт і до гір
Нашу ревну останню покуту:
Коли діти – ясир, коли внуки – ясир
Для тенет ненаситного спрута?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762833
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 28.11.2017
автор: stawitscky