Гуркоче хвиль морських тяжкий холодний вал,
Гойдаючи в повітрі сум'яття.
І дивиться розгублений Дедал
Як падає униз його дитя.
Цілує виступ скелі піна гамірна,
Сирен ватага лине все туди.
А на руках своїх несе із них одна
Ікара з розпростертими крильми.
"Чом ти не слухав батькового слова?
Тепер же віск із дужих крил твоїх тече.
Пуста була батьківська настанова,
У серці нині біль йому пече..."
Та спить Ікар, гойдають тіло хвилі,
Залиті променями сонця золотими.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762851
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 28.11.2017
автор: Nadir