Він виє так сильно й пронизливо
затаєним плачем за скоїне.
І кличе, і зве безпомічно,
де квіти цвітуть зі споминів.
Він грає в душі завірюхою,
у снах заморожує холодом,
у вікна, у двері стукає,
очима шукає поїдом.
Оплакує шлях вже пройдений.
Вперед він дивиться з острахом.
Він бачить сонце над обрієм.
І волею дихає...Поспіхом...
(Альона Хомко, 2016)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762919
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.11.2017
автор: Альона Хомко