Мені сміялась вікнами оселя,
Всміхалась не сьогодні, а тоді,
Як бігли до водиці гуси- гиля,
Коли батьки ще були молоді.
Стелилось сіно в росяних покосах,
Губились в нім надвечір журавлі,
А я життя вдихала в свіжих росах-
В них босоніж торкалася землі.
А нині сніг лежить собі до хати,
Зустріли шибки смутком та жалем,
Нема стежини, що стоптала мати,
Лиш слід пташиний, під бузку, кущем.
Старі черешні щось мені шепочуть,
Їх вічний квіт цілує знов зима,
Старі пороги так відчути хочуть
Дитячий слід, котрого вже нема.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762979
Рубрика: Присвячення
дата надходження 29.11.2017
автор: Леся Утриско