завела сумної одного чудового вечора –
довелось відвернутися.
вибач: оце вже й я –
так, це важко, так важко: співати сумних пісень,
та це – щонайліпший спосіб
плакати про те, що в тебе на душі.
що ж, як буде поглянеш на сонце,
поглянь інакше, прошу: не згадуй,
де були й де ходили з тобою,
а вгадай, до чого не дійшли.
може, краще було тоді втекти,
щоб не плакати ціле літо?
плачу й тепер,
бо воно вже не прийде знов.
я не знехтував ні нагоди,
щоб її звеселити й власкавити,
та власкавив лиш на те, чого не можу знати.
вона цуралася кохання. – так вона вдавала,
і я сподівався, що таки справді вдає.
от горе. та коли ти знов поглянеш в сонце,
побачиш там наші радощі, були вони чи не були.
може, краще було тоді злякатися і втекти,
ніж ціле літо співати, –
і тоді воно справді настало б одного дня.
коли ти справді чуєш, як сумно тепер співаю,
згадай мене, що вже був би довіку твій.
так, це нелегко: співати сумних пісень.
заспівай мені, й може, я тоді справді зрадію.
дивися в сонце – дивися
бодай цілий божий день,
і знайдеш собі там слова,
і мою все живу надію.
літо не минуло: його ще й не було.
воно завжди приходить, коли його щиро кличуть.
знов я до тебе гукаю, аж бідне моє село!
знову ти чуєш, і думаєш: чи то не грім узимку.
то поглянь же у сонце, – поглянь, як в люстерце:
що побачиш там? нині я також дивлюся. думаю: чи моя?
все одно ти не зможеш
поглянути сонцю в серце –
що там, не знає ніхто;
кажу правду, бо також не знаю й я
за твором: look into the sun, jethro tull
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762996
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.11.2017
автор: Crystal view