В твоїх очах, як в вирі почуттів,
Таке безкрає і бездонне небо,
В яке вдивлятись вічно би хотів
І слів для спілкування вже не треба.
Не очі в тебе, магія якась,
В них таємничість, смутку поволока
І звідки тільки ти в житті взялась,
Мов на біду, красуня синьоока.
Несміло так торкаюся руки,
А в очі заглянути не під силу.
Тебе створили Боги, не батьки,
Таку тендітну, неземну, красиву…
Волосся струмениться по плечах,
Я біля тебе геть ніяковію,
І каюсь в ще не скоєних гріхах,
Що навіть доторкнутися не смію.
Ці незбагненні, дивні муки мрій,
Мов хвилі, накривають з головою.
Та як душі признатися своїй,
Що разом нам не бути із тобою.
Засватана! Ці пута, мов канат,
Який мені уже не розірвати.
До тебе вже посватався мій брат,
Мені тепер залишилось страждати…
29.11.2017 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763035
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.11.2017
автор: Мирослав Вересюк