Молода дівчина стоїть та й сумує.
Бо кохання, бо кохання дівчину мінує.
Кожен день вона співає все про козаченька,
Що залишив ту дівчину то ж саму бідненьку.
І тую дівчину мучить сива доля,
Біда-горе живе в хаті мов тяжка неволя.
Чомусь усі хлопці ходять сторонами,
Хоч вона їх привітає майже пирогами.
Та й город дівчини давно не копаний.
Весь порослий він усюди чисто бур’янами.
Дівчина голодна, бо нема що їсти,
А у дворі, тай на дворі їй нема де сісти.
Жадає дівчина свого козаченька,
А як прийде той козаче станеться раденька.
От прийде козаче і город скопає -
Весело дівчина стане й вона заспіває.
А зараз дівчина та й дуже сумная,
Бо кохання, бо кохання у неї не має.
Бідна дівчинонька бідкається в горі,
Бо немає в молодої і щастя, і долі.
Та годі ж, дівчина, в горі сумувати,
Бери в руки, в свої руки та й гостру лопату.
А як по осені будеш врожай мати,
Тебе хлопці, усі хлопці, будуть радо знати.
18.06.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763088
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.11.2017
автор: Євгеній Рослик