Останній видих осені… Бувай,
Руда, парчевопишна, кароока!
Вже сивиною вкрилася трава,
Холодна гладь дзвенить, така висока.
О, ця межа між сірістю садів
І снігопаду пудрою легкою,
Коли згасають кола на воді,
І світ пірнає в по́ру супокою…
Щоб перейти у ще одну весну,
Прийнявши сон зимовий, як турботу.
Отак і ти, пізнавши глибину,
Мудрішою стаєш бодай на йоту.
На тлі цієї величі й краси,
Де зорі в душу сіються, мов зерна,
Де чуються космічні голоси,
Стаєш така всесильна і… мізерна.
І з першим снігом віриш у дива,
Відкинувши турбот буденних втому,
Бо кожен рік з наближенням Різдва
Ти відкриваєш світ цей по-новому.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763090
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.11.2017
автор: Наталя Данилюк