Люблю свою церкву по буднях, без свят.
В ці дні тут юрби не буває.
В престолі: стоять три людини і я
І молодь на хорі співає.
Відпали тривоги, відпали жалі,
На серці так затишно й вільно.
То, певно, душа відчула своїх
І в тіло спустилась спокійно.
Смілива така, підвелась в повний зріст
І руки до неба підводить.
Я тіло хрещу, вклоняюсь, як слід
Вона лиш стоїть, і не просить
У Бога нічого. Їй добре, як є
А я розумію: я вдома
Усе в цьому світі й моє й не моє.
А тіло наповнює втома.
Як завжди, судомою зводить ступні,
А пальці, ті зовсім не чую
Вся нечесть, напевно, що є у мені
Сховалась до пальців, лютує.
Вечірня скінчилася. Містом іду.
Назустріч вогні, небезпека,
Проблеми, турботи, печалі, всі тут
Лиш я десь далеко-далеко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763124
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 30.11.2017
автор: Пісаренчиха