Світанок тихим кроком до вікна
прямує. Ти ось-ось розплющиш очі.
Та ти не поспішай, ще не пора,
не визволяй себе з полону ночі.
Я ж кожну ніч блукаю царством снів.
Шукаю твій, що стане особливим.
Аби хоч там, забувши смуток днів,
ти став моїм, усміхненим, щасливим.
Та все ніяк дороги не знайду.
Все сни чужі : там гори і пустелі,
сичі невпинно віщують біду
та співом всіх чарують менестрелі.
І ось коли здається правим шлях,
ніхто не зможе стати на заваді...
Світанок сонцем зиркає в шпилях,
радіючи своїй безмежній владі.
Світанок....і я знову не прийду
у сни твої. Надії вже не стало.
Навряд чи сили, любий, віднайду.
Одних моїх бажань мабуть замало.
Прости мені таку мою любов,
слова мої та божевільну вдачу.
Прокинешся...там дощик за вікном...
Ні, то не дощ, то я тихенько плачу...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763379
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.12.2017
автор: Юлія Сніжна