Тихо, тихо,
Лісом бродить вихор.
Смерть приходить й просить
Кукуци.
Замовчи ти,
Не кричи,
Накличеш лихо,
Й припливуть підземні
Паруси.
Тік-так,
Тук-тук.
Хто там,
Хто тут.
Чи в цьому домі живе,
Той, в кого серце німе?
Серце б’ється в такт з краплями,
Я, здається, за мить уже мертва.
Осінь малює фарбами вічності
Опівніч,
Ми ніколи,
Чуєш, ніколи
Не дійдемо до смерті.
І клоуни ходять стінами,
А буває душать жартами.
Не смій тільки плакати,
А тим більше тікати із цирку.
Вони, справді, купляться,
І ,дійсно, повірять.
За законами вічності,
За теоріями потойбіччя,
/Смійся смерті просто в обличчя/
І завжди вір,
Що прокинешся
Цілою.
І завжди знай,
Це все – лиш ілюзія.
Те, що клоуни ходять стінами,
Те, що жахи до горла лізуть.
Віє вихор,
Древнім лихом.
Час минає,
Та змиває наші відчуття.
Всі сороки повмирали,
Вихор ходить по підвалі.
Вихор ходить та співає,
Серце в грудях
Зболене, кричить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763448
Рубрика: Містика
дата надходження 02.12.2017
автор: Сюзанна Мотрук