***
Вона мене готова відпустити,
вона мене ніколи й не тримала.
А небо у долоні снігу сипле,
та тільки мало, знову й знову мало.
Вдивляюся у далі, наче наскрізь -
і бачу гори, знову бачу гори.
Ну що це за усюдисуща напасть -
за кожним поворотиком повтори?
Вона мене не стримує, бо знає,
здається їй, що знає що й до чого.
А вітер виє на чотири краї
глевкого поля в пошуках дороги.
А горобці померзли в голім віттю -
ані цвірінь, лиш тахлі оченята.
Приходиться іти навстрічу світу,
хоча насправді хочеться тікати.
21.11.17 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763469
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.12.2017
автор: Леся Геник