Я знаю: моя вдячність тут не треба.
І відчуваю Твою тугу й біль...
Та щасливішого вже неба
Не було в мене сотні днів...
Мене кохання Твоє гріє
і береже від самоти.
Так, відповісти не зумію
на почуття такі прості...
Такі прості, глибокі, щирі,
такі прекрасні, осяйні!
Казати правду в вічі... Мрії...
Прости моє жорстоке: "Ні".
Для Тебе надто я доросла,
а, потім буду - застара.
Суддя між нами - час і простір.
А втім, не наша це вина.
Навчитись можна з болем жити
( я довго вчилась... і змогла).
Навчишся Ти іще любити
ту, що кохатиме (зповна).
Ти - мрійник. Хай здійсняться мрії
в душі відважній, добрій, запальній!
І за кохання вдячна щиро.
Ти - промінь сонця в темряві моїй...
(Альона Хомко, 2016)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763698
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.12.2017
автор: Альона Хомко