Колише трави тихий вітру шепіт...
І тіні заблукали у пітьмі...
Легенький цокіт...пробіжить по тілу трепіт.
Дванадцять. Хтось повісив зорі у вікні.
Він ще блукає, ще йому не спиться,
без шапки в -20! Ну й дивак !
І не боїться дурень застудиться!
куди ж іде отой юнак?
Ліхтар з дороги заглядає в шибку ,
а біля нього спить бродячий кіт.
Йому кидають хліба скибку ,
отак живе вже кілька з гаком літ.
І от вже тиша досягає апогею:
уже сусіди всі побили тарілки.
Кімната - схожа до музею ,
і капці зараз - два великих їжаки.
Усе вночі інакше, все простіше ,
усе дозволено, і навіть не збагнеш ,
що серце у цю пору розуму мудріше,
і мрії з голови ніяк не проженеш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763847
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.12.2017
автор: Ксеня Шелест