Треба віддати належне Росії: значення пропаганди в ній зрозуміли набагато раніше, ніж деінде. Набагато раніше зрозуміли такий парадоксальний психологічний феномен: люди живуть не стільки реальністю, скільки міфами про цю реальність. Міфи здатні створювати іншу реальність --- яскравішу й переконливішу, ніж ту, яка існує навколо. Через міфи можна моделювати поведінку людини.
З перших років радянської влади величезна увага приділялась мистецтву державного міфотворення. І зараз, коли в гумористичних малюнках бачиш, як у обшарпаних комуналках сидять такі ж обшарпані чоловіки й жінки і, дивлячись у простір, стурбовано питають «Ну, що там у хохлів?», не смієшся і не дивуєшся, тому що це – правда. Люди, охоплені ідеєю (у даному разі ідеєю про те, що донедавна ще близька їм Україна підпала під владу якихось страшних чорних сил під назвою «бандерівці»), не помічають нічого навколо себе -- ні облуплених стін, ні даху в дірах, ні бруду. Люди, охоплені екстазом від переконання, що у битві зі злом вони – на стороні добра, не потребують матеріального комфорту. Вони до нього нечутливі.
Міф відіграє роль анестетика. Перед його лицем відступає на задній план все, що дошкуляє й дратує в житті -- хвороби, хамство, безгрошів’я, невлаштованість побуту, сімейні чвари.
Міф спрощує світ і захоплююче поляризує його на «ми» й «вони».
У міфі всі, хто цей міф поділяє – твої друзі. Так людина влаштована. Кожен хоче бачити себе в ореолі світла й правоти і мати однодумців.
Не менш важливо й те, що міф – це завжди драма. Куди там тій «Рабині Ізаурі» чи «Просто Марії», що збирали колись радянські сім’ї перед екраном! То все стосувалось минулого і відбувалось у далеких чужих краях, зате зараз захоплююче-страхітливі драми відбуваються поруч з тобою, щодня й щогодини, встигай тільки переповнюватись жахом і праведним гнівом.
Вдало змайстрований, живучий міф стає основою світогляду мас і кожної людини зокрема, а ні за що людина так міцно не тримається, як за свій світогляд, за раз і назавжди засвоєні поняття, тому що їй здається, що втративши їх, вона безповоротно втратить саму себе.
У міфі є щось онтологічне, що не піддається раціоналізації і вкорінене в самій природі людства. Життя без нього лякає хаотичністю, і врешті решт приходиш до висновку, що той має певнішу владу над народами, хто зумів захопити їхню уяву найяскравішими, найбільш емоційно наснаженими міфами, настирливо й невтомно пропагуючи їх.
Лише одна біда з міфами – з часом вони стають наркотиком, дозу якого необхідно постійно підвищувати. У будь-який момент ефемерне відчуття спотвореної реальності може розбитись, як скляна куля. Як би не старались міфотворці, скільки б не вкладали сил у підживлення старих міфів, вони поступово муміфікуються. Починаються повтори, набридлі затерті смислові штампи, відчуття ходіння по колу і – головне – штучності й надуманості всього, що раніше здавалось живим і надихало пафосом бурхливих праведних емоцій.
Але доки цього не відбулося, міфи вбивають. І захищатись доводиться не просто від людей, а від людей з вбудованими в них міфами. Вони люблять їх, не мислять себе без них і ненавидять усіх, хто пробує ці міфи зруйнувати. Поговоріть з мешканцями Донбасу або Росії – і ви відчуєте, як чіпко вони тримаються за міфи, з якими давно вже зріднилися й зрослися.
Мені подобається стаття Алена Базансона, яку хтось привів на ФБ, з однією заувагою: те, що він називає просто «брехнею», насправді значно складніше й небезпечніше. Людина, яка просто бреше, в глибині душі знає правду. Для більшості «русского мира» правда й міф зрослися в одне так, що їх уже неможливо розділити, не завдаючи кривавих душевних ран. Тому все відбувається так тяжко і повільно у цій війні, із посиленою ненавистю до України, особливо у представників старшого покоління. Страх втратити звичний тобі міф – один з найбільших страхів, відомих людині.
https://www.ar25.org/article/mystectvo-brehni-ye-osnovnoyu-rysoyu-rosiyi-alen-bezanson.html
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763855
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.12.2017
автор: Вікторія Т.