За вікнами сіро,й заплакана осінь,
все затягнулось у густому безчассі.
Й вона у палаті самесенька зовсім,
приглядає за листями що кружляють у вальсі.
Й вона б погуляла ще з ними,
усміхаючись щиро похмурості люду.
І дні не зникали б пустотно,лякливо,
й жаль,що нічого уже не забуде..
Де ж моє щастя,не та біла смуга,
буденні розмови лікарів,пацієнтів.
В голові знову виростає напруга,
страшні коридори, пазл елементів.
Тримаючи там,її ще більше вбивають,
з сльозами,й до неба відчуває тривогу.
буває сміється,над чим люди страждають,
а до мене ніхто ж не шукає дороги.
.Замкнувшись,й залишилась в собі,
все життя посивіло,й померкло з фіналом.
А люди як і були так і дальше сліпі,
все ніби бачуть,але нічого не знали
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763958
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.12.2017
автор: V1TaL1o