Донецький край укотре кров’ю вмився,
Осліпли зорі в спалахах вогнів.
Народ наш вкотре від війни втомився,
Живе в незрозумілому багні.
І зиму, й весну болем зустрічає,
Кінця не бачить цій брудній війні,
І найдорожче – діток утрачає –
Своє майбутнє: дочок і синів.
Захмарні ціни, всюди безробіття.
У владних кріслах – партія бариг –
Олігархату віддані лобісти.
Невже не видно цих страждань згори?!
Коли ж ти, Боже, спиниш це свавілля?
В чім України бачиш ти вину?
А може, не болять тобі ці війни?
Скільком послав каліцтво й сивину?
Невже не чуєш матерів ридання
Й до тебе найщиріших молитов?
А кров’яну ріку, що із Майдану,
Також не бачиш вбитих у АТО?
О, скільки ж горя випало народу!
Від болю стогне змучена земля!
Пошли ж нам перемогу в нагороду
І небо мирне, світле для малят!
4.02.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764091
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 05.12.2017
автор: Ганна Верес