Здається, вже не дощ й не сніг
І не стріляють вже гармати,
Та десь на Сході ще один поліг
Від холоду. Морозняно там воювати.
А десь удома, в теплій хаті,
Чекає на солдата вся рідня,
А хто їм із сміливістю розкаже,
Що воїна вже день нема?
Хтось повідомить сухо й тихо,
Донька і мати все приймуть,
Бо ж та мала не знає лиха,
А матері - не перший день із ним живуть.
Та жінка де? Нема у хаті.
Побігла в церкву крізь поля.
Залита слізьми, свічку Богоматері
Поставила й сказала: "Вбережи ще ненароджене дитя!"
О Боже милий, збережи її дитятко,
І Україну рідну захисти,
Її солдат, що на сторожі до упадку,
Благослови і мир пошли!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764529
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.12.2017
автор: Невизнаний романтик