Як за дотиком дотик щоразу палкішим стає,
Хвиля вигинів котиться тілом до пірсу цілунків,
Розчиняє у ніжності темінь чорнило своє, –
Утікає реальність за миті п’янкої лаштунки.
Повисає на гребені хвилі небесна блакить,
Запромінює плесо, аж доки кипітимуть води.
У тропічні широти душа відчуттями летить
І танцює босоніж під співи дощу насолоди.
Вибух зірки єднання засліплює все навкруги –
Неосяжного всесвіту велич в зіницях палає.
Як у дотику дотик, жаріють арктичні сніги –
Це народження й смерть.
Це ключі та ворота до Раю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764541
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.12.2017
автор: Серафима Пант