Бог різні квіточки створив,
З насіннячка... до плоду.
Окремо всіх причепурив,
Дав особливу вроду.
Краса у кленах, яворах,
І кожнім на догоду.
Як та веселка в кольорах,
Від заходу до сходу.
Хтось соловейко, хтось сова,
Все має знаки коду.
Не лізьте в Господа діла,
І не ганьбіть породу.
Плодити сім'я гріх в чужих:
“Що вподоблятись скоту”.
Щоб не було в вас генів злих,
Лиху обходьте квоту.
Господь леліє той народ,
Де перворід по коду.
Для нього жалує щедрот,
Йому не вдіє шкоду.
На ідентичність нас прирік,
Беріг, як чисту воду.
Словянський ген в віках беріг,
Як личить садоводу.
А ми взяли на душу гріх,
Утратили злагоду.
Юде пустили в свій поріг,
Втрачаємо свободу.
Свою дав землю і любов,
Дав пару... кожному народу.
Отож брати не псуйте кров,
Не переводьте роду.
*
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764627
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.12.2017
автор: Миколай Волиняк