Казку білого танго танцює коханка-зима...
О, суперницю-річку в льоди закувала: не скресне!
Та сріблясто-ажурне плетіння в холодних садах
Так бентежить чомусь і нагадує серцю про весну.
А ревнивий коханець - минущий прочитаний рік -
Обіймає снігами і зимоньку в губи цілує,
Та пронизує погляд її з-під холодних повік -
Й знову думка летюча у весну грядущу мандрує...
Прикрашає розкішно зима володіння свої
У парчу й самоцвіти, в ряхтіння ясного кришталю,
Тільки мариться казка: вишневий закоханий цвіт
І рожева теплінь, що скресає за млистою даллю...
Відгудуть всекосмічні пронизливо-зимні вітри,
І згорнуть заметілі ті крила свої лебедині,
І з-під криги-кори весняної, мов юність, пори
Ніжний пролісок-пагін у сонячну повінь полине.
Ще танцює балет на вітрах примадонна зима
І безмежжя безмеж у сніги молоді замітає...
Під склепінням льодів первоцвітом зоріє весна
Й журавлиного кличу закохано-вірно чекає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764701
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 08.12.2017
автор: Світла (Імашева Світлана)