Летюче «зараз»



Я  стежиною  бреду  посеред  лісу  вікового…
Осінь  стиха  виглядає  жовтим  кленом  із-за  рогу.
Дощик  перший  вересневий  несміливо  накрапає.
Мох  зелений  каже  північ  –  звідки,  де  рости,  він  знає?

Вітер  раптом  у  сопілочку  заграв  і  засміявся,
Розіпнув  зелені  шати  й  пророкує  –  пожовтіють,
Позолотою  укриє  осінь  граб  і  дуб,  і  ясень…
Поспішаймо  ж  в  цю  картину,  в  найпрекраснішу  подію…

В  різнобарвне  кольорове  розмаїття  це  жовтневе
Доки  в  прожилках  малює  лист  дорогу  в  скору  невідь
Й  кожен  день  в  обнові  казка,  білка  шишки  добирає,
Ми  ж  –  гриби,  шипшину,  груші  і  другі  дари,  в  цім  раї…  

Як  спізнились  –  вітер  буйний  світом  жовтим  закружляє,
Ліс  роздягне,  а  сьогодні  падолист  такий  безвинний…
Те,  що  буде  –  невідомо,  що  було,  того  немає.  
Це,  що  «зараз»  ось  летить  –  і  є  життя,  тож  і  живи  ним…

01.09.2010р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764911
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 09.12.2017
автор: Променистий менестрель