С. Г.
Хтось випоров печаль із чорноти
і білим вишиває серпантини...
О, як же часто снитись будеш ти
моїй душі залюблено й невинно.
О, скільки ще до танцю поведеш
і в такт вітрам розчешеш збуті ночі.
І тільки паморозь не перша де-не-де
ще з вірою дивитиметься в очі.
Я, звісно, погляду тоді не відведу,
дозволю тиші написати спогад.
В житті зазнала не одну біду,
але й спізнала щастя те, що пона́д!
Візьму на руки перший білий сніг,
останнє чорне вибілю зимою.
О, снися, любий, знов і знов мені,
бо так навік лишаєшся зі мною...
9.12.17 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765051
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 09.12.2017
автор: Леся Геник